Головне - не їсти один одного.При поверхневому сприйнятті посту, завжди легко піддатися переконанню, що піст саме і полягає в відмові від певної їжі, в зайвих заборонах, численних обмеженнях, тоді як насправді всі ці речі мають місце, як допомога для очищеня від всього злого у середині себе. Піст - не дієта, крім того, там маса заборон, дотримуючись яких, сучасній людині просто нема як жити..

Великий піст – найдовший з усіх постів. Він триває сім тижнів – від М’ясниць до Великодня. Цей піст – найсуворіший, оскільки обмежується вживання страв, напоїв, забороняються будь-які розваги.
 Суспільне життя під час посту помітно прищухало. У селах стихали музика, співи, молодь скорочувала кількість розваг. Якщо й сходилися, то лише невеликими групами, і переважно пряли та вишивали.
 Богомільні люди щотижня відвідували церкву, говіли та приймали причастя, старші – люди давали обітницю до Великого посту.
 Перший понеділок седмиці називався Жилавим, Збірним або Чистим. У цей день хлопчаки зранку оббігали сусідів, сповіщаючи: «Здрастуйте, з постом будьте здорові!» Це робилося для того, щоб чоловічий полазник «приніс в оселю щедрий ужинок, бо як жінка зайде – накличе лихо». Субота називалася Збірною – «бо птахи збираються з вирію і дівчата готуються до веснянок». У будні дні першої седмиці переважно прали білизну, примазували хату «на піст»; наприкінці тижня вже остерігалися робити, особливо шити – «бо в літі по жнивах нариватиме пальці». e334dae47b51.jpg
 У суботу господині також збиралися до церкви, приносили із собою хліб, коливо та мед і замовляли велику панахиду по рідних-небіжчиках. У деяких місцевостях такий обряд називався «давати мисочку», а людей, які говіли в цей день, звали «спасенниками».
 Наступний тиждень звався другою седмицею, третій – третьою седмицею. Жінки пряли, а чоловіки працювали в полі.
 Потім наближалася середина посту. Четвертий тиждень називався Середохрестя або Середопістя. Особливо вшановували Христову середу. Цього дня господині випікали пісне обрядове печиво – «хрести», або «христеці»,( у деяких регіонах - "жайворонки") – стільки, скільки людей у родині, та одне – найбільше. Його виносили до комори, занурювали в посівне зерно і тримали там до першого виїзду в поле. Господар брав «христеця» із собою, клав посеред ниви і, засіявши її, розламував на стільки частин, скільки було сівачів у полі. Решту ж привозив додому, причащав усіх хатніх. Годилося також дати якусь дещицю й свійським тваринам. xkPq-_UmZDg.jpg
 П’ятий тиждень посту називався «Похвальний», бо на ньому «віддавали хвалу Господу». Побожні люди йшли до церкви бити поклони. За народними віруваннями, хто зробить від дванадцяти до сорока поклонів – «тому Бог простить усі гріхи за рік». Під цю пору вже починалися польові роботи, а тому селяни, вирушаючи в поле, благочестиво молились і скроплювали коней свяченою водою. Вважалося, що «на Похвалу сорока яйцем похвалиться», бо «хвалилася Похвала, що вже зима розтала».
 Вербним, або Білим називали передостанній тиждень посту. У суботу зносили до церкви вербові гілочки, щоб у неділю посвятити їх. Символічно б’ючи одне одного, приказували: «Верба б’є, не я б’ю. За тиждень – Великдень, не вмирай та пасочки дожидай!» 55.jpg
 Завершувався Великий піст Чистим четвергом та Страсною п’ятницею. У цей час посилено готувалися до свята – пекли паски й фарбували яйця. Люди їли раз на день і мало, а дехто від четверга й до Великодня взагалі говів11.jpg