Згарди

У давні часи українські жінки дуже часто одягали згарди, адже вони не лише мали привабливий вигляд, а й були наділені властивостями оберегу. Як відомо, згарди прийшли до нас від солярного культу аріїв-рахманів з Карпат. Це дуже особлива прикраса, яка на той час відігравала значну роль у повсякденному житті українців. Замість чарівних намистинок гуцули нанизували у три ряди литті хрестики, а між ними розміщували мідні трубочки чи спіралі, згорнуті в латуні чи міді. До речі, перш за все згарди замовляли, а вже тоді одягали на ланцюжки і проводили ініціацію – обряд, яким юнаків та дівчат переводили у дорослі вікові класи. Кількість таких рядків свідчила про духовний авторитет та значущість мольфара. Згодом згарди втратили свою магічну особливість і їх стали дарувати як жінкам, так і маленьким дітям.

IMG_2262.jpg

Гердани

Гердани — нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з`єднаних медальйоном в місці сонячного сплетіння. Їх носили переважно чоловіки, але надівали й жінки. На Буковині кінці стрічок гердана з’єднувалися підвішеним до них люстерком.gerdany.jpg

ПАЦЬОРКИ

«Аж ня любиш, як я, щиро, солодкий Василю, то купи ми пацьорочки на біленьку шию», - так в коломийці зверталася юна дівчина до коханого, аби той довів своє щире кохання. Найдорожчими вважалися писані торочки, які виготовлялись лише у Венеції – на острові Мурано. Тамтешні майстри перлів віками зберігали технологію виготовлення венеціанського скла, оскільки за розголошення таємниці жорстоко карали. Кожна намистинка власноруч вимальовувалась митцями.paciorky.jpg

КОРАЛІ

Бунт, або коралі — намисто з коралових намистинок у формі циліндрів або бочонків, нанизаних на нитку — разок. Кількість разків в коралях може бути від одного і до 25.TE3jS_fai08.jpg
Дукачі та шелести 

Шелест — металеве намисто з невеликих круглих дзвіночків, які виготовляли і носили на Гуцульщині. Найбільш архаїчне зі всіх слов’янських прикрас. 

Дукач – це прикраса, яка має вигляд великої металевої монети з поєднанням невеличкого банта та різноманітним коштовним камінням. Ця прикраса займала центральне композиційне місце серед усього набору намист. За традицією, дукач передавався з покоління у покоління від хрещеного батька до племінниці. Як тільки дівчинці виповнювався рік, їй у подарунок дарували ось таку прикрасу, яку вона мала одягати лише на великі свята.20150813115426.jpg