Сім'я - це візерунчаста павутина. Неможливо торкнути одну її нитку, не викликавши при цьому вібрації всіх інших. Неможливо зрозуміти частинку без розуміння цілого ... Діана Сеттерфілд "Тринадцята казка"

29-2.jpg

Сьогодні дуже багато людей переживають «кризу сімейного життя». Люди стали віддаленими, байдужими, корисливими, чужими один одному. Це, якщо можна так сказати, – криза Любові. 

Одними з найбільших факторів цієї кризи є гордість і байдужість. Саме через них люблячі один одного люди роблять ті помилки, про які потім сильно шкодують.

1368604278.jpg

Мені дуже сподобалася фраза, прочитана на одній зі сторінок Інтернету: «Чоловік із жінкою повинні бути як рука і очі. Коли руці боляче – очі плачуть. А коли очі плачуть – руки витирають сльози».

«Адже найсильніша любов, – казала свята мучениця цариця Олександра, – найбільше потребує щоденного її зміцнення. Обов’язком у сім’ї є безкорислива любов. Різке слово може на місяці уповільнити злиття душ. З обох сторін повинно бути бажання зробити шлюб щасливим і подолати все, що цьому заважає. Найсильніша любов найбільше потребує щоденного її зміцнення. Найбільш непрощенна грубість саме в своєму домі, по відношенню до тих, кого ми любимо.

Шлюб – це єднання двох половинок в єдине ціле. Два життя пов’язані разом у такий тісний союз, що це більше вже не два життя, а одне. Кожен до кінця свого життя несе священну відповідальність за щастя і вище благо іншого».

Для того, аби сімейне життя було щасливим, потрібно докласти великих зусиль і жінці, і чоловіку. У деяких ситуаціях потрібно просто промовчати, стерпіти, не почути.

Є така притча:

«В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім’ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного в усіх бідах, а друге живе душа в душу.

Дивується норовиста господиня щастю сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:

– Піди, подивися, як у них так виходить, що усе гладко і тихо.

Прийшов той до сусідів, зайшов тихенько до хати й сховався у затишному куточку. Спостерігає. А господиня порається по господарству і веселу пісеньку наспівує. Вазу дорогу якраз від пилу витирає. Раптом подзвонив телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу.

Але тут її чоловікові щось знадобилося у кімнаті. Зачепив він вазу, та впала й розбилася. «Що буде-то?» – думає сусід.

Підійшла дружина, зітхнула із жалем і каже чоловікові:

– Пробач, любий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила.

– Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу. Ну, облишмо. Не було б у нас більшого нещастя.

...Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:

– Ну що ти так довго?! Подивився?

– Так.

– І як там у них?

– У них-то всі винні. А от у нас усі праві».

Знак нелицемірної любові є прощення образ. Сімейне життя майже на всі 100% складається з якихось щоденних самопожертв, які звершуються заради сім’ї. Сім’я – це праця. Здатність до самопожертв, поступок, забуття про самого себе... У шлюбі чоловік і дружина повинні ставитися один до одного з ніжністю: я буду любити тебе будь-яким, я готова піти на будь-які жертви, на будь-які поступки, які вимагає від нас сім’я. Стосунки мають бути не споживчими, тобто не те, чого хочу я, а всевіддаваючими – те, що чекає і потребує від нас сім’я. Тобто здатність до самопожертви, готовність відмовитися від своїх претензій, від своїх принципів, звичок.

Сьогодні дуже багато людей переживають «кризу сімейного життя». Люди стали віддаленими, байдужими, корисливими, чужими один одному. Це, якщо можна так сказати, – криза Любові. 

Одними з найбільших факторів цієї кризи є гордість і байдужість. Саме через них люблячі один одного люди роблять ті помилки, про які потім сильно шкодують.

Мені дуже сподобалася фраза, прочитана на одній зі сторінок Інтернету: «Чоловік із жінкою повинні бути як рука і очі. Коли руці боляче – очі плачуть. А коли очі плачуть – руки витирають сльози».

«Адже найсильніша любов, – казала свята мучениця цариця Олександра, – найбільше потребує щоденного її зміцнення. Обов’язком у сім’ї є безкорислива любов. Різке слово може на місяці уповільнити злиття душ. З обох сторін повинно бути бажання зробити шлюб щасливим і подолати все, що цьому заважає. Найсильніша любов найбільше потребує щоденного її зміцнення. Найбільш непрощенна грубість саме в своєму домі, по відношенню до тих, кого ми любимо.

Шлюб – це єднання двох половинок в єдине ціле. Два життя пов’язані разом у такий тісний союз, що це більше вже не два життя, а одне. Кожен до кінця свого життя несе священну відповідальність за щастя і вище благо іншого».

Для того, аби сімейне життя було щасливим, потрібно докласти великих зусиль і жінці, і чоловіку. У деяких ситуаціях потрібно просто промовчати, стерпіти, не почути.

Є така притча:

«В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім’ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного в усіх бідах, а друге живе душа в душу.

Дивується норовиста господиня щастю сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:

– Піди, подивися, як у них так виходить, що усе гладко і тихо.

Прийшов той до сусідів, зайшов тихенько до хати й сховався у затишному куточку. Спостерігає. А господиня порається по господарству і веселу пісеньку наспівує. Вазу дорогу якраз від пилу витирає. Раптом подзвонив телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу.

Але тут її чоловікові щось знадобилося у кімнаті. Зачепив він вазу, та впала й розбилася. «Що буде-то?» – думає сусід.

Підійшла дружина, зітхнула із жалем і каже чоловікові:

– Пробач, любий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила.

– Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу. Ну, облишмо. Не було б у нас більшого нещастя.

...Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:

– Ну що ти так довго?! Подивився?

– Так.

– І як там у них?

– У них-то всі винні. А от у нас усі праві».

Знак нелицемірної любові є прощення образ. Сімейне життя майже на всі 100% складається з якихось щоденних самопожертв, які звершуються заради сім’ї. Сім’я – це праця. Здатність до самопожертв, поступок, забуття про самого себе... У шлюбі чоловік і дружина повинні ставитися один до одного з ніжністю: я буду любити тебе будь-яким, я готова піти на будь-які жертви, на будь-які поступки, які вимагає від нас сім’я. Стосунки мають бути не споживчими, тобто не те, чого хочу я, а всевіддаваючими – те, що чекає і потребує від нас сім’я. Тобто здатність до самопожертви, готовність відмовитися від своїх претензій, від своїх принципів, звичок.