Неохайною і нездалою вважалась та господиня, яка не встигла поткати полотно до Вербного тижня, її висміювали в народних піснях, а дівчатам нагадувалось у веснянках:
Ой на ганку, на ганочку,
Там дєвчина кросна ткала, 
До ней Весна завітала.
Та й питає в неї Весна:
— Чи поткала свої кросна?

Ткацтво є одним з найдавніших занять людини. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності і народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції .

Повсякденні потреби і наявність сировини зумовили побутування ткацтва як основного виду допоміжних занять жінок. Практично у кожній хаті були коловороток, веретено, ткацький верстат.

Веретено та механічна прядка.

4.jpg

6photo.jpg

Веретено існувало протягом тисячоліть, і технологія його виготовлення та застосування майже не змінилася. За формою – це конусоподібна паличка з незначним потовщенням посередині. Товсті нитки пряли довгим, відносно важким веретеном, тонкі – коротким і легким. Веретено з напряденою ниткою називали починком. У більш давні часи, щоб надати веретену обертальної сили, застосовували пряслицю – невелике грузило округлої форми, що вдягалось на нижній кінець веретена. Механічна прядка (візок, коловороток, німецька куделя), яка відома в Україні з XIX ст., значно прискорювала, а головне – полегшувала прядіння, оскільки приводилася в рух ногою. Пряли на ній переважно конопляні та лляні нитки. В основному побутувала вертикальна прядка, подекуди – горизонтальна. Веретено було в кожній родині.

На відміну від прядки з веретеном було пов’язано чимало повір’їв. Ним проводили по хворому місцю, випікали бородавки; вода, яку лили на веретено, вважалася помічною.

Vereteno.jpg

Його форма виразно асоціювалася зі змієм (верекілниця й гадюка – однакові).

У слов’ян веретено використовувалося для захисту від демонів. Його клали, наприклад, в колиску дитини. За допомогою перевернутого веретена впізнавали бісів, які прийшли на свято до дівчат під виглядом хлопців; виносили Веретено у двір під час грози разом з іншими предметами для відбиття блискавки і т. п. У Поліссі за допомогою веретена викликали дощ, занурюючи його у воду.

maleficentr_04.jpg

Заборона користуватися  веретеном (і навіть бачити його) стосувалася святок та інших днів, коли не можна було прясти, ткати, шити. У Святвечір ховали всі веретена, щоб улітку женці «не кололися»; в той же час ці Веретена мають бути «повними», тобто з намотаними на них нитками, щоб в прийдешньому році такими ж повними були кукурудзяні качани. Словаки ховали веретена з побоювання, що від погляду на них міг з’явитися біль у боці. Серби не дозволяли торкатися веретеном або віником до дитини, оскільки вважали, що від цього вона перестане рости.

Уподібнення веретена змії виражене в поліському уявленні, що залишені на свято в хаті веретена «підуть в ліс вужами»; що скільки залишиш в хаті веретен, стільки побачиш літом змій. Згідно з волинською легендою, велика і небезпечна змія веретенниця утворилася з веретена, яким жінка пряла на святках, а потім викинула замість того, щоб спалити.

Веретено є атрибутом таких міфологічних персонажів, як східнослов’янська П’ятниця і Кікімора, які бешкетують з веретеном і неприбраною на ніч пряжею — плутають і бруднять нитки і т. п. Словенська Перехта в різдвяні вечори обходить дома і стежить, чи усі пряхи кінчили прядіння; порушниці вона коле веретеном в живіт, а якщо не дотримується поста, проколює живіт і «висмоктує усе скоромне». В той же час жінки, які прядуть в неурочний час, колють своїми веретенами саму Параскеву П’ятницю, св. Варвару або Богородицю, які являються до них в понівеченому виді як докір за скоєний гріх.